Науменко Влад, учень 11-Б класу

                                             Зимовий ліс

Зимовий ліс…Який же він красивий і неповторний! Замріяно і непорушно стоять  у лісі   голі дерева,  покриті   білосніжною сніговою ковдрою. Деякі  з них під вагою снігу  низько опустили свої гілки до землі. Я іду лісом, а сніг поскрипує,  блищить на яскравому  сонці  та  переливається, немов коштовні перла  самоцвітів. Здається, що такої краси я ще ніколи не бачив у своєму житті. Зачарований, я мимоволі зупиняюся   та  задоволено  вдихаю на повні груди чисте, морозне повітря, і моя душа радіє, вдячно посміхається матінці-природі.

Довкола тиша…Здається, що в лісі  все спить. Але ось голосно   зацвірінькала синичка, і десь зовсім поряд  в унісон озвалася їй  ворона: кар-кар, кар-кар! Я роблю декілька кроків вперед, і раптом із куща терену вискочив  зляканий заєць у білому кожушку та щодуху  дременув у  лісові хащі. Ні, не спить зимовий ліс! Зірвавши з терену  кілька смачних синіх ягід, я іду далі. Ось подув легенький вітерець, та з неба почали падати чарівні зірочки-сніжинки. Вони замріяно  кружляли, зависали у повітрі та опускались на дерева, землю та мій одяг. У цю мить мені здалося, що я дивився не на звичайний зимовий ліс, а на  чарівні володіння снігової королеви.

  Яскраве пурпурове сонце почало опускатися. Вечоріло. Жаль, але потрібно  повертатися додому… Отож прощавай, до зустрічі, мій любий, незрадливий друже - зимовий ліс!