Робота учасника конкурсу листа

Катерині Білокур, королеві Квіткового Цвіту

Знаю, дорога Катре, що Вас уже нема… Але  пишу  до Вас, як  до  нев’янучої Квітки Вічності, що теплом своїх невмирущих надбань зігріває моє маленьке серце. Ваші картини мені дуже подобаються, адже створюють  неповторну, магічно-божественну ауру щастя.

Хіба можна забути казкове плетиво рож, паничів, маків, красоль, чорнобривців! Дивишся на них — і не можеш відірвати очей. Вони прекрасні, бо  випромінюють    неймовірно  потужну, життєдайну енергію, що полонить, проймає усе єство. Інколи мені навіть здається, що це не просто квіти, а обличчя  добрих, лагідних людей.

Сьогодні я  уважно розглядала кожну пелюсточку, кожну стеблинку, кожен листочок  Вашого дивовижного  дивоцвіту краси.  У якусь невловиму  мить  моя душа  відчула, що  стала  маленькою квіточкою, однією  з  тих, що були на  полотні.

 «Ми вітаємо тебе, сестро, — шепочуть привітно польові маки.— Посміхнись, не сумуй, будь схожою на нас. Ми  — єдині». Усі  різнобарвні   квіточки, переливаючись яскравими відтінками барв, ніжно  й привітно посміхаються, простягають до мене  свої зелені  долоні-листочки, повертають  чарівні  голівки, хочуть  поцілувати… Зачарована  їхньою красою   мимоволі посміхнулася  і  я,  полинувши у дружні  обійми королівства Квіткового Цвіту. Серце моє раділо та тріпотіло від  неймовірної радості: «Боже! Які ж вони всі  добрі, щирі, відкриті !».

 Мабуть, тоді я бачила  не просто картину, а  чарівний  солодкий сон, що показав  мені  квітковий світ   нашої щедрої  вкраїнської землі.

Тепер я знаю, що  кожна  квіточка  по-справжньому  жива й неповторна навіть на художньому полотні. Вона має  щире серце та світлу душу, схожу  на Вашу, неповторну душу нев’янучої Квітки Вічності,  Королеви  Квіткового Цвіту.

І нехай пройдуть довгі роки, навіть цілі століття, але прийде час, і на обличчях усіх українців засяє  тепла  квіткова усмішка.

                             Спасибі ж Вам, моя чарівна,  життєдайна  Квітко,

                              За Ваш  дарунок — Цвіт, що бачила я рідко.

                              Це  — справжній Дивоцвіт,  мереживо казкове:

                              Божественне,  затишне,  веселкове.

                             Тут кожна квіточка жива і  промовляє:

                             «Підходь до нас. Ще  літечко буяє».

                              Ось горді рожі посміхаються, сміються,

                              До паничів вклоняються і в танку з ними в’ються.

                              Замріяні красолі рученята   простягають:

                              У танцях  лад вони  найкраще  знають!

                              Краса  квіткова зачаровує , проймає

                              І  цвіт у глибині душі людини відкриває.