Відгук на сучасну дитячу прозу

            Доброго дня, моя улюблена письменнице Терезо Проць!

Пише до Вас Оксана Денисенко, учениця п’ятого класу Варвинської ЗОШ, що на Чернігівщині. Сьогодні  закінчила читати  Вашу повість «П’ять дарів» і, повірте на слові, хочу щиро подякувати  за прекрасну українську книжку, за цікаві та змістовні розповіді про  незабутніх   героїв твору: Джорджа, Веселку, Томека, Лючію, Йошіко, Йогана та  Лео.

Терезо   Євгенівно,  вони у  Вас дуже  розумні,  добрі та чарівні , схожі  на  Гаррі   Поттера із романів Джоан Роулінг. Зізнаюся чесно, я їх дуже, просто …дуже люблю.  

Хочу зазначити, що цю чудову книгу  подарувала мені на мій день народження моя  бабуся, яка колись працювала бібліотекарем. Це вона, коли  я була зовсім  маленькою, навчила мене читати та прищепила  любов до книг.  Спочатку,  взявши до рук повість «П’ять дарів», подумала, що вона для дорослих. Проте бабуся, лагідно усміхнувшись, сказала: «Ця книга для тих, хто хоче бачити світ  добрішим і кращим». Красива титульна сторінка відразу привернуло мою увагу і,  перегорнувши  її, я  відразу поринула у захоплюючий світ пригод. Думками і серцем   жила  разом з героями, які попадали у складні життєві ситуації, постійно переносилась з однієї країни в іншу. Хоча персонажі  повісті  й мешкали  у різних куточках світу, але єднало їх те, що всі вони були наділені п’ятьма Божими дарами: зцілення, радості,  бачення, приятелювання й поборення злого духу. Вони розуміли один одного, бо слова любові  до Бога, ближного  та світу на  всіх мовах   звучали однаково. Гадаю, що це основна думка  Вашого твору.

Радісники, цілителі,  містики, стратиги, приятелі  – це всі ті, хто мав Божий дар та навчався в колегіумі святого Миколая. Тут здобували знання, вміння розуміти людей, спілкуватися та знаходити вихід з різних ситуацій. Цей колегіум  став  для обдарованих справжньою другою домівкою. Мені подобається,  що діти поважають один одного та цінують дружбу.Так радіснику  Крісу дуже шкода Анну-Марію, чорнокосу дівчинку з Африки, яку із-за темного кольору шкіри  не сприймають Марін та стратиг  Джуліо. Але  як  приємно було  почути від Кріса, що Анна-Марія дуже хороший  друг! Ця дивовижна дівчинка володіла Божим   даром  приятеля і, зовсім-зовсім не важливо, що вона темношкіра.

   Таких  напружених і  по-справжньому драматичних  моментів у повісті   досить багато.  

Терезо Євгенівно, Ви просто не повірите, як тривожно стискалося моє серце, коли маленький  Йоган  був змушений  захищати   свою сестру Лорхен та її подругу Ані від здоровенних берлінських хуліганів, які були на підпитку. Як добре,  що він мав дар  та зумів захистити себе та ближніх. Навіть важко уявити, що могло бути інакше…

Не менш напруженою  є  і зустріч Лео   з наркоторговцем  Гідо. Зізнаюся, я навіть плакала, бо  переживала… На мою думку, Лео  допустив  банальну  помилку, коли вживав кокаїн, і робив це, напевне, із-за простої  цікавості. А що могло бути далі?...Повільна смерть? Приємно, що Лео  не здався. Він зумів пережити ту  важку хвилину, коли здавалося,  що все втрачено. Із цього повчального епізоду, дякуючи Вам,  я зрозуміла, що наркотики це не  просто шкідлива звичка, а хвороба та страшне лихо.

Але найбільше   мене зворушили  розповіді, у яких  я зустрічалася із   українською дівчиною -  Веселкою.

Веселка…Моя мила Веселочка… Навіть її ім’я володіло потужною світловою енергією, бо вже з перших сторінок  вона запала у мою душу.

Це – справжній радісник, що щиро любить співати пісні рідного краю. А які ж мелодійні та  ніжні  вони! А голос! Він чистий і прозорий. А яку  ліричну душу мала Веселка! Я  просто вражена.  Навіть ірландець Джордж, хоча і не розумів української мови, зумів відчути настрій пісні. «Невже на пісні дар мов не поширюється?» –  промовив він.

Дар…Людський дар…Мабуть, багато людей має його. Але чи кожен віддає його людям?... Гм, напевно, ні… У  пам’яті  знову виринають  Веселка, Джордж,  Йоган, Томек… Ці герої вміли віддати свій дар людям. Ох, якби  ж мені мати  такий дар, як у цілителя Джорджа! Напевно, я б   вилікувала весь світ…і люди стали б добрішими.

    Знову беру до рук книгу, відкриваю і  перечитую останні сторінки. Тільки тепер розумію: ця  чудова повість  має велику ідейну силу, бо змушує    замислитись над змістом і сенсом людського життя. Прочитавши її, я зробила ряд висновків.

По-перше, потрібно мати щирих, вірних друзів  і самому щиро ставитись до них.

По-друге, всі біди  можна пережити розумом та кмітливістю.

По-третє, батьки - наші порадники.Отже,потрібно слухати  й поважати їх.

По-четверте, доброта, милосердя, співпереживання - найкращі риси людини.

  Щиро дякую Вам, письменнице, за  прекрасну, незабутню розповідь, яка допомогла мені побачити світ та оцінити  людей по-новому.Тепер я знаю, що будь-яка людина неповторна та обдарована  унікальним своїм талантом, але всі ми однаково підкорені життєвим обставинам, які часто випробовують нас...

     Потрібно цінувати свій дар і використовувати його лише для людей. Переконана, що Ваша повість не тільки розкрила незбагненні істини життя, а й стала справжнім провідником, що дає хороші поради, як діяти у найскрутніші хвилини життя. Вона – мій справжній друг і розрадник.

---------------------------------------------------------

  Сьогодні неділя… За вікном іде холодний дощ,  віє пронизливий вітер, закидаючи маленькі краплини у моє вікно. І   душу чомусь знову огортає смуток… Мабуть , тому що  прагну  знову бачити своїх  рідненьких героїв.

Я закриваю очі , і думки, немов непрохані гості, блукають  вже там…

 Шановна Терезо Проць,  з великим нетерпінням чекатиму продовження Вашої  книжки!

З любов’ю і повагою  ваша читачка Оксана.