Вівторок, 17.10.2017, 16:11
Вітаю Вас Гість |

смт  Варва     Персональний сайт В. Денисенка

Вихід

Увага! Шановні одинадцятикласники! Зовнішнє незалежне оцінювання з української мови та літератури відбудеться 23 травня 2017 року. Деталі на сайті Київського регіонального центру оцінювання якості освіти http://kievtest.org.ua
     
              
                       

Оповідання "Коли говорить душа"

Стояла пізня осінь,  проте бабине літо ще ласкаво тішило  українські землі своїм  останнім теплом. Із заходу дув легенький вітерець. Він  підхоплював білосніжне павутиння  і  воно, як маленькі  химерні хмарки, замріяно пливло, згодом повільно опускаючись  на   тернові кущі та пожовклі стебла полину, прикрашаючи    їх   чарівним мереживом срібла. Серед цієї чарівної осінньої краси бриніла в повітрі й похідна козацька пісня:

Ой  на горі та женці жнуть, 

А попід горою, яром-долиною 
Козаки йдуть. 
Гей, долиною, гей, широкою, 
Козаки йдуть. 
Гей, долиною, гей, широкою, 
Козаки йдуть. 
Попереду Дорошенко, 
Попереду Дорошенко 
Веде своє військо, 
Військо Запорізьке, 
Хорошенько. 
Це ближньою  польовою дорогою, яка за літо заросла  високим  пирієм  та  густим ковилом, рухався  загін  озброєних вершників на чолі  з кремезним чоловіком, що  був одягнений  у синій сукняний жупан та червоні шаровари. То  був   козацький  сотник  –   Іван  Гончаренко, що вів за наказом  полковника Трохима Троцини  козацьку  сотню з Прилук до Варви. Його засмагле й обвітрене  обличчя прикрашав великий орлиний ніс, що свідчив про сувору козацьку вдачу. Сотнику було всього тридцять років, проте, незважаючи на   свій  молодий вік, він   був  досить досвідченим, бувалим воїном: часто ходив у   різні військові походи ,  з яких завжди повертався з лаврами переможця.

 

Жили у народі про нашого відважного Гончаренка навіть легенди. Ох і відчайдуха  цей сотник! Розповідають, як  під час  однієї з битв  біля  фортеці Азов яничари схопили  його арканом та зв’язали. Вирішили негідники-бусурмани живого козацького сотника в Туреччині своєму паші показати, а потім на палі  жахливою смертю скарати. Але вночі спритний Іван  зумів зубами міцні  пута розв’язати  та  п’ятами накивав, голими руками при цьому перебивши  з десяток охоронців. Отакий-то  він – Гончаренко!

 

А як палко любив він  свою  неньку–Україну! Коли  була  вільна хвилина – то завжди  милувався  красою рідної   природи. Ось і тепер, їдучи на  своєму улюбленому  вороному коні,  Іван простягав  свою велику мозолисту  долоню й  ловив грайливе пасмо білого сріблястого павутиння. Здавалося, що  сотник радів  життю, радів  п’янким пахощам запашних осінніх  трав, від яких приємно паморочилося у голові, які викликали мрії про кохання, сім’ю, про звичайне людське щастя… Але, насправді,  все було  не зовсім  так…

 

Важкі думки, як тяжкий тягар, давно гнітили й тиснули душу молодого  Гончаренка, вони розривали й   ділили   його тіло  навпіл:  « Шведи – чи Цар Петро… Куди йти?  Кого боронити?  Що  краще: Україна й воля  –  чи посада й достатки? Думай, Іване, думай!..».

 

Його думки бігли  полями, забігали в хатини до простих  українських людей, питали поради навіть  у мовчазного степу, що був німим свідком давньої  козацької слави. Він проганяв їх, але вони знову і знову проймали його, краючи  боляче серце.

 

Понад  кривулястою, тихоплинною  річкою Удай, біля  густого лісу, шлях  стрімко  повів вершників вгору,  а потім повернув   повз  древні скіфські могили  праворуч, і раптом братчики  помітили, що на горизонті з’явилася маленька  цятка, схожа на вершника, яка з кожною хвилиною   швидко збільшувалася  та  наближалася.

 

І ось  невдовзі перед Іваном  постав  зморений  і припалий  пилюкою  хлопець – козак, що від втоми ледь тримався в сідлі.

 

       Ти хто? Куди поспішаєш? – запитав    сотник, важко стримуючи  за      уздечку свого вороного коня.

 

     –Я, Тарануха Тиміш, з хутора Хортиця. Мене  отаман  Петро      Патока послав за поміччю. Там  царський воєвода  Антипов  різню влаштував, бо  ми  відмовилися   підтримувати  військо  царя – батюшки. Біда  тепер нам, – тихо     промовив  хлопець.

 

     – Чому ж відмовилися? – знову запитав, насупивши   вдавано грізно чорні брови, Гончаренко.

 

    – Бо ми, пане сотнику, люди  українські, а не «бидло»   малоросійське. І батьківщина наша – Україна, а не Малоросія. Вони  вже  навіть говорять, що ми – «хлопи»,  а не козаки… Але ж  тут  споконвічно жили  наші    діди – прадіди,  козаки від роду до роду. А ми  що – гірші? Чи може забули славне минуле?

 

    – Ні, ми не гірші,  проте  росіяни –  люди  православні, до того ж – слов’яни! – спробував  заперечити хлопцеві сотник.

 

 Замовк  на мить Тиміш Тарануха, завагався: чи далі говорити правду, чи мовчати. Але   перемогла  горда українська  вдача, і він продовжив:

 

       Тяжко   жити, пане сотнику, коли бачиш, як  руйнують Україну, як забирають  козацькі вольності московські воєводи, як мордують   наших людей, як  безчестять дівчат, як глумляться над жінками… Хіба ж   чисті серцем християни чинять так ! А простий  народ російський справді не винен…

 

Загули, загомоніли   братчики  сотника Гончаренка. Слова правди Тимоша Тарантухи, мов гостре лезо ножа, відкрили  давні болючі  козацькі рани,  і цей біль уже неможливо було стримати  ні сотнику,  ні    його  підлеглим.

 

       Правду, правду  хлопець говорить! Геть  царських прихвоснів! Годі терпіти! – лунало кругом. – Веди, сотнику, покараєм  підлих   царських воєвод!

 

Тоді, під цей  неймовірний галас,  сотник Іван Гончаренко  вихопив  шаблю, підняв її високо вгору  і промовив:

 

       Клянусь, товариство, воїни-побратими, що поведу вас проти московських  бояр–воєвод, за чесний козацький український люд, за Україну, за її волю і щастя.

 

У цю ж мить він зрозумів, що  палкі слова клятви  говорили не просто його вуста. Вони йшли зсередини, просто з душі,  бо він, Іван Гончаренко, справжній українець до  глибин родоводу.

 

       Веди, батьку, веди! Підемо! Покараєм ворогів наших– закликало товариство.

 

До хутора Хортиця, незважаючи на втому від далекої дороги, козаки мчали, як вітер. Та ні царського війська воєводи Антипова, ні  його дозорців там уже не було. Зробивши злу справу, вони поїхали геть. Лише страшну картину розправи  побачили    братчики.

 

На спаленому подвірї козака Петра Патоки лежала відсічена голова господаря, а поряд – понівечене тіло його дружини та посинілі тільця двох маленьких діточок. Своїми  скамянілими, карими оченятами вони  злякано дивились у світ, жорстокий світ, що так безжалісно  відібрав  у них життя…

 

       Навіть діток не пожаліли,  іроди кляті!– тамуючи гнів, крізь зуби промовив Гончаренко. – Боже, чи бачив цей злочин ти ?

 

       Нічого, батьку, буде скоро катам  Божа кара, велика кара!–вигукнув один з козаків.–Тимоше, брате, гайда у дорогу!

 

Проте Тиміш сидів на землі і, міцно обхопивши голову руками, ридав. Його тіло здригалося, він тихо шепотів і повторював:

 

       Марійко, Марійко…Вони забрали тебе…Я втратив тебе, кохана Марійко…

 

Марійка - то була старша дочка Петра Патоки від першого шлюбу. Палко кохав її  Тиміш, душі не чув. Ще з юних літ вподобали вони  одне одного, хотіли  побратися…

 

       Не хочу жити.  Для чого жити, навіщо? – трусився  й  ридав від горя хлопець.

 

       Не вбивайся так, Тимоше, не край душу до згину! Чи сльозами горю  зарадиш? А  Бог  допоможе – порятуємо, – почав заспокоювати хлопця Гончаренко. А потім додав:

 

 –  Поїхали лишень хутчіш, доки сонце світить та  вітер  ворожі сліди  не заніс. Знайдемо  антихристів, Марійку відіб’єм, а катів – покараємо.

 

Піднявся  з колін козак Тарануха, зітхнув тяжко, витер рукою гіркі сьози відчаю й  хутко стрибнув на коня:

 

       У дорогу, браття!

 

Довго   битим шляхом їхали козаки, а потім знову – полем, луками, лісом. І ось, нарешті, коли скінчився ліс, вони побачили ворожий табір.

 

Царський загін отаборився  на відпочинок  у  глибокій долині, біля маленької річечки Глинна,  що  здавна поїла своїми струмками річку Удай. Судячи з великої кількості димових хвостів, що гадюками тяглися від  вогнищ й високо, мов вавилонські стовпи, піднімалися  в   блакитне небо, можна було лише здогадуватися про   кількість війська Антипова.

 

Сотник  Гончаренко  відразу послав у розвідку двох  товаришів, щоб  ті   дізналися  про справжню  ворожу потугу. Пішли братчики, проте повернулися лише  через  дві години.

 

        Чому так довго,– запитав сотник.

 

    – Коли  ми наблизились до ворожого табору,  то потрапили в болото й  довго повзли через густі зарослі  очерету та верболозу, –  почав пояснювати, важко переводячи подих, один з козаків.

 

       Загін Антипова  налічує двісті  вершників, дівчину тримають у таборі, зв’язаною на возі,  а  сам воєвода  із старшиною горілкою розважається, –  доповнив свого товариша другий козак.

 

Порадились братчики і вирішили ждати вечора та  діяти хитрістю, бо що  могла вдіяти козацька сотня!

 

Отож    прийняли рішення  козацьку сотню розділити: перша половина  в лоб  атакує ворожий табір, а друга – пробереться  крізь високий очерет  та нападе  зі сторони  болота .

 

Тільки–но  вечір   почав опускати на землю  свої  перші   темні коси, перший  козацький загін під керівництвом відважного сотника Івана Гончаренка  помчав  у атаку. Лють козаків не знала меж. Вони  так самовіддано та вправно рубали ворогів , що за декілька хвилин пройшли   майже половину ворожого   табору. Проте царське військо, яке  на початку  бою було застигнуте зненацька, опам’яталося й почало  чинити  шалений опір. Тепер дві ворогуючі  між собою лавини  злилися  у суцільну масу. Це була страшна січа:  гучно, несамовито дзвеніла булатна зброя і, не витримуючи сильних ударів, ламалася. Смертоносна сталь щохвилини забирала  життя. Кричали у передсмертній агонії  люди, іржали коні, кругом стояв шум та гамір …

 

 У цю важку для козаків хвилину  з боку від болота  вдарив другий козацький загін.

 

Серед війська Антипова почалася паніка, рятуючись від козаків, вони побігли у різні сторони, залишивши  у долині  свої  намети та  вози з награбованим українським майном.

 

Козаки переслідували їх. П’яний воєвода Антипов тікав грузьким болотом, тримаючи у руках  мішок  з награбованим добром.  Він  стрибав  з твердої купини на купину, але його наполегливо продовжував переслідувати, з оголеною  шаблею у руці, заюшений  ворожою кров’ю, козак  Тиміш Тарануха, народний месник, палкий борець за українську волю. Здавалося, що Тиміш   уже ось-ось  настигне ворога, але раптом Антипов не втримався  на купині, випустив  важкий мішок і шубовснув у   болотяну трясовину. Чорна, холодна   безодня  болота, попискуючи різноголосими голосами,  тягла  царського воєводу  до своїх володінь. Він борсався, хапався час від часу  за  суху траву купини та іменем Бога  просив у Таранухи порятунку. Та чи міг, чи смів  рятувати Тиміш цього ката і злодія, ворога українського народу?

 

На колишньому  полі  бою було тихо, тільки зрідка, вмиваючись вечірньою росою, шепотіла від  вітру пожовкла  трава. На висому пагорбі, біля долини, сотник Іван  Гончаренко  з побратимами віддавали шану полеглим у січі козакам. А поряд, тримаючись міцно за руки, стояли  Тиміш і його кохана Марійка. Усі сили, усю решту свого життя вони  присвятять служінню своїй Україні.

 

     І нехай пройдуть довгі роки, чи навіть століття, нехай, можливо, загубляться їх імена, як губиться  маленька стеблинка сухої трави, але  житиме вічно історія вільного українського народу, нагадуючи нам, що ми – українці,  нащадки  славного козацького роду до   всіх глибин родоводу.

flag-ukrainy-animatsionnaya-kartinka-0016 






«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 





вологість:

тиск:

вітер:

ЧОІППО

Результати олімпіад

березня 3, 2016

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови і літератури

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з фізики

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з англійської мови

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з російської мови та літератури

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з математики

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з правознавства

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з французької мови

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з екології

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з німецької мови

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з астрономії

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з економіки

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з трудового навчання (технологій)

Результати ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з інформаційних технологій

"Учитель року

 – 2016″

Оціночна відомість конкурсного випробування "Інтернет-ресурс” учасників відбіркового етапу всеукраїнського конкурсу "Учитель року – 2016″

Рейтинговий лист відбіркового етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Захист Вітчизни”

Рейтинговий лист відбіркового етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Історія”

Рейтинговий лист відбіркового етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Англійська мова”

Рейтинговий лист відбіркового етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Математика”

Рейтинговий лист фінального етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Англійська мова”

Рейтинговий лист фінального етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Математика”

Рейтинговий лист фінального етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Історія”

Рейтинговий лист фінального етапу другого туру всеукраїнського конкурсу "Учитель року-2016″ у номінації "Захист Вітчизни”










Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтів - uCoz